ПОВИВЕРТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Вивернути (у 1 знач.) все або багато чого-небудь. Бурі не повивертали з корінням могутніх столітніх дубів (Довж., І, 1958, 67); Земля потріскалася від засухи, повивертавши на поверхню корінці й без того ледве живих айстр (Вільде, Сестри.., 1958, 110); // безос. [Гавенда:] Схопилася страшенна буря, якої ніхто ніколи ще не бачив: повивертало столітні дуби з корінням (К.-Карий, II, 1960,43).
2. Перекинувши, зваливши все або багато чого-небудь, вилити чи висипати вміст. [Явдоха:] Мали ми з нею вже мороку: повивертала воду (Кроп., II, 1958, 481).
3. Перевернути внутрішньою стороною назовні, навиворіт усе або багато чого-небудь. Обдивився Никодим усі кутки, повивертав кишені, — як у воду впала [шапка] (Зар., На.. світі, 1967, 335); // Звихнути (руки, ноги). [Охрім:] Гляньте, хлопці, на його закаблуки! І як він ніг не повиверта (Кроп., І, 1958, 384).
4. розм. Виймаючи звідки-небудь, покласти, вивалити кудись усе або багато чого-небудь. Трохим.. З кишень повивертав махорку (Воскр., З перцем!, 1957, 88).
5. розм. Виставити наперед, випнути (боки, животи тощо). [Гострохвостий:] Ваші Кожум’яки здаються.. смердячим болотом, в котрому повивертали боки проти сонця товсті свині (Н.-Лев., II, 1956, 486); * Образно. — А кавуняччя в нього яке! Так черева проти сонця й повивертало! (Гр., Без хліба, 1958, 51).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 649.