ПОВИГА́ДУВАТИ, ую, уєш, док., перех. Вигадати багато чого-небудь. Повигадував [Яць] різні способи для остороги, щоби котре з дітей не впало до ями (Фр., II, 1950, 227); Якийсь піп чи ігумен, що складав «житіє», повигадував для Серафими найпекельніші муки (Донч., III, 1956, 32); // Створити або винайти багато чого-небудь нового, такого, чого раніше не було. — А яких чортів повигадував капосний маляр (Н.-Лев., III, 1956, 32); — Усякі прилади повигадували [люди], аби нагодувати, натішити тіло (Дн. Чайка, Тв., 1960, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 650.