ПОВИЗДИХА́ТИ, а́ємо, а́єте, док., розм. Ви́здихати (про всіх або багатьох). Скотина без паші та водопою вся повиздихала (Стор., І, 1957, 50); [Куріпка:] Та кролів же перекалічите, повиздихають вони… (Голов., Драми, 1958, 173); — Господи, хоч би і в нас зробили забастовку, бо вже далі повиздихаємо з голоду! — вирвалось у Василини, коли Ксеня закінчила читати (Стельмах, І, 1962, 517).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 652.