ПОВИМИВА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Вимити всіх або багатьох, усе або багато чого-небудь. Потім було повимиває Олексій і повичищає воли й корови, хоч виглянься (П. Куліш, Вибр., 1969, 289); Дід Оникій почав лаштувать старі улики для нових роїв; позносив їх до річки, повимивав чистенько й поставив сушитися на сонці (Н.-Лев., IV, 1956, 201); Він повиймав їм [пораненим] із ран стріли, повимивав рани (Фр., VI, 1951, 96); Вони.. повимивали двері, вікна, шибки (Чорн., Визвол. земля, 1950, 116).
2. Розмиваючи землю, грунт і т. ін., утворити заглибини, яри тощо у багатьох місцях (про воду, дощ і т. ін.); // безос. — Задощить, так шпаруни повимиває, доведеться тобі знову хату чепурити (Кочура, Зол. грамота, 1960, 339); // безос. Розмиваючи грунт, винести з нього чи відкрити все або багато чого-небудь. Де городи на буграх, схилах — позносило землю, вода вибрала родючий грунт, городину повимивало (Горд., Цвіти.., 1951, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 655.