ПОВИМІТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. і без додатка.
1. Вимести все або багато чого-небудь. Розійшлися вечорниці. Як метіль, кинулась Марина і поприбирала, й повимітала, й повитрушувала, й повимивала (Н.-Лев., І, 1956, 99); Вони з кімнат повимітали панське сміття, побілили стіни, повимивали двері, вікна (Чорн., Визвол. земля, 1950, 116).
2. перен. Силою забрати все або багато чого-небудь. Тисячі назганяли [інтервенти] — і старих, і жінок, і дітей — набили людьми повні амбари, ті самі амбари, з яких перед цим повимітали хліб (Гончар, II, 1959, 35).
3. перен. Видалити, вигнати звідки-небудь усіх або багатьох проти їх бажання. По селах і хуторах пусто. Наче чума людей повимітала (Кач., II, 1958, 431).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 655.