Слово "повинен" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОВИ́НЕН, ПОВИ́ННИЙ, а, е.

1. присудк. сл., з інфін. Уживається як член складеного присудка в сполученні з допоміжним дієсловом «бути» або без нього: а) для вираження значення: який має своїм обов’язком, зобов’язаний щось робити, мати яку-небудь якість, властивість. .. він [пролетаріат] повинен бути керівником, гегемоном у боротьбі всього народу за повний демократичний переворот, у боротьбі всіх трудящих і експлуатованих проти гнобителів і експлуататорів (Ленін, 20, 1971, 290); Війт доніс до старости, що Коваленко.. повинен платити податок (Март., Тв., 1954, 176); Рукопис моїх віршів.. видавці повинні прислати мені на редакцію (Сам., II, 1958, 470); — Всі, хто вступає в полк, повинні добре володіти зброєю (Довж., І, 1958, 139); Він таки знав, що його праця повинна подобатись людям (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 188);б) для вираження припущення з відтінком обов’язковості, а також для вираження можливості, вірогідності чого-небудь. Попів улик повинен був дати.. роя (Мирний, І, 1954, 279); Як тільки вернеться [Тихін], повинен би сюди прийти (Головко, II, 1957, 135); — Ви [ті, що загинули на війні] не повинні бути ніким забуті, ні мінливими політиканами, ні дипломатами. Бо ви йшли в авангарді людства і без вашої жертви не було б нічого… (Гончар, III, 1959, 292); в) для вираження значення необхідності через певні обставини, причини робити що-небудь. Один дядько повинен був, на самоті, поратися й коло слабої, й коло хазяйства (Коцюб., І, 1955, 465); Він думав про те, нащо його Нимидора повинна прясти не собі й йому на сорочки взимку, а комусь іншому… (Н.-Лев., II, 1956, 185); А поки що моторошно йому, як згадає, що через два місяці повинен кинути тут усе (Хотк., І, 1966, 35).

2. тільки пови́нний, перев. із запереч., розм. Який вчинив що-небудь погане, провинився в чомусь; винний. Оповість вона йому [ватажкові опришків] все — і от тоді віділлються Юрішкові усі криваві сльози і муки ні в чім не повинної дитини (Хотк., II, 1966, 193); І щоб якось приховати свій переляк, вона зразу перейшла в атаку на ні в чому не повинного Широкова (Собко, Справа.., 1959, 10).

3. у знач. ім. пови́нна, ної, ж., розм. Визнання своєї вини, провини.

◊ Іти́ (прихо́дити, прийти́ і т. ін.) з пови́нною — іти, з’являтися і т. ін. для того, щоб визнати свою вину, провину. Мені довелось бачити, як з лісів виходили зарослі, патлаті люди, щоб іти з повинною до органів радянської влади (Рильський, III, 1956, 37); Свідчення виловлених [бандитів].. і тих, що самі приходять з повинною,.. викривають попа (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 374); — Тим, хто прийде з повинною, — буде зменшено кару (Мур., Бук. повість, 1959, 243); Принести́ пови́нну — визнати свою вину, провину. Вони, наче кам’яні, стояли похилившись. Здавалося, повинну у великій провинності принесли вони з собою (Мирний, III, 1954, 308).

4. кому, розм., рідко. Який має борг, винний кому-небудь щось. Мені так соромно, що я повинен Вам так багато, а виплата йде так поволі… (Коцюб., III, 1956, 435).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 656.