ПОВИ́СЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до пови́снути. Кузьменко спинився з повислим у повітрі канчуком (Тулуб, Людолови, І, 1957, 236).
2. у знач. прикм. Який звішується, звисає донизу. Коржан, ухопившись за повислу гілку, виліз [на кручу] першим (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 450); Зеленуваті або блідо-рожеві дрібні квітки [гірчака] зібрані в повислі .. волоті (Лікар. рослини.., 1958, 93).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 661.