ПОВИСМИКА́ТИ, а́ю, а́єш і ПОВИСМИ́КУВАТИ, ую, уєш, док., перех. Смикаючи, витягти, вихопити, вирвати звідкись, із чогось усе або багато чого-небудь. Я був такий лютий, що мені хотілося вчепитися Михайлові в бороду й повисмикувати все волосся до одного (Досв., Вибр., 1959, 146); Проріджувати треба обережно, щоб не повисмикувати сусідніх сіянців (Озелен. колг. села, 1955, 104); // Витягти з-під, із чогось, вільно опускаючи (руки, волосся). Кайдашиха зумисне.. повисмикувала з-під очіпка волосся (Н.-Лев., II, 1956, 364); І руки він із кишені повисмикує, і цигарка в нього з рота випаде (Вишня, І, 1956, 69).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 661.