ПОВИ́ЩЕ, розм.
1. присл. Трохи вище. [Мирон:] Бійців, середніх командирів та й генералів, що командують дивізіями, нагороджувати треба. А вашого брата, які повище — тільки по війні (Корн., II, 1955, 18).
2. присл. Якомога вище. Молот пускаймо повище, Биймо, поки гаряче! (Граб., І, 1959, 555).
3. у знач. прийм., з род. в. Уживається при вказуванні на те, над чим хто-, що-небудь піднімається або міститься, перебуває. Всі запорожці голили собі голови і зоставляли тільки повище лоба одну чуприну (Стор., І, 1957, 265); І льон хай буде звиш коліна, Повище пояса трава (Павл., Бистрина, 1959, 17).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 665.