ПОВМИРА́ТИ, а́ємо, а́єте, док. Умерти (про всіх або багатьох). Старі зарані повмирали, А ми малими розійшлись (Шевч., II, 1963, 229); Вустимко уявляє, як жаби вчепляться в огидні обличчя ворогів, і як ті почнуть сохнути, сохнути і повмирають… (Багмут, Опов., 1959, 14); * Образно. Як попаде було [Хведір] на вечорниці, то з реготу усі повмирають, прямо кишки порвуть (Хотк., І, 1966, 75); *У порівн. І ні на одній вулиці не зострінеш [зустрінеш] ні одного чоловіка, неначе.. усі люди у усім містечкові повмирали (Кв.-Осн., II, 1956, 173).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 681.