Слово "повно" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПО́ВНО.

1. Присл. до по́вний 1-3. Ось уже ложка почала й дна казанка досягати, гарчить по ньому, наміряючись повніше набратись (Мирний, IV, 1955, 320); Щодо повноти, то, далебі, перекладаючи англійські сонети чи октави, неможливо повно відтворить все сказане в оригіналі (Рильський, IX, 1962, 77); // На всю силу. Вже вся буйна зелень навкруги виблискує дощовими краплями та сонцем, і птиці щебечуть, і повно, краплисто падає в свіжу післягрозову тишу лунке зозулине: ку-ку! (Гончар, II, 1959, 252); // у знач. присудк. сл. Насті зараз стало на душі гарно і повно… (Вовчок, Вибр., 1937, 103).

◊ Ди́хати (зітха́ти, зітхну́ти і т. ін.) по́вно — глибоко дихати, зітхати тощо. Холодне вогке повітря одразу війнуло на Марусю і окутало, наче простиралом. Зітхнула повно, широко (Хотк., II, 1966, 135); Не по́вно ро́зуму (ума́) у кого — те саме, що Не спо́вна ро́зуму (див. ро́зум); По́вно [є (було́)] кого де — всюди є, встигає хто-небудь. Цілісенький вона день було тупає-порається коло господи, її і в хаті і надворі, її на городі і коло загороди, — скрізь її повно (Вовчок, VI, 1956, 218).

2. Багато кого-, чого-небудь; протилежне мало. Він щоранку Повно їжі насипав, Лив і воду [пташці] (Щог., Поезії, 1958, 385); Незабаром до кімнати набилося повно людей (Панч, Гомон. Україна, 1954, 7); // Ущерть, більше ніж досить. Незабаром показалися й сани, повно навантажені (Мирний, II, 1954, 125); // у знач. присудк. сл. В хаті стало повно, як у вулику. Увіходячи, всі поздоровляли Зінька з щасливим поворотом (Гр., II, 1963, 465).

ПОВНО… Перша частина складних слів, що відповідає слову по́вний у 1 знач., напр.: повнолю́дний, повнозерни́стий, повнокві́тний, повноколо́сий; у 3 знач., напр.: повноваго́мий; у 4 знач., напр.: повноба́рвний; у 5 знач., напр.: повности́глий; у 7 знач., напр.: повнобо́кий, повногу́бий.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 684.