ПОВНОЛІ́ТНІЙ, я, є. Який досягнув повноліття. — Хоч пан Славко вже повнолітній та може сам собою запоряджувати [розпоряджатися], отже, проте, я не хочу ставати на заваді між ним і його родиною (Март., Тв., 1954, 449); — Хочу тобі сказати в цю хвилину нашої розмови, яким би хотів бачити тебе, коли ти виростеш, станеш повнолітнім (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 685.