ПОВНОЦІ́ННИЙ, а, е.
1. Який зберігає повну, встановлену цінність (про гроші, валюту). Повноцінний карбованець.
2. перен. Який відповідає певним вимогам, у якому сповна виявляється необхідна ознака, якість. Є той рух, та метушня щоденного, повноцінного, трудового життя, яка завжди веселила його, надавала йому сили і бадьорості (Тют., Вир, 1964, 110); Повноцінне харчування; Повноцінний переклад.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 686.