Слово "поводитися" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОВО́ДИТИСЯ1, джуся, дишся, недок., ПОВЕСТИ́СЯ, еду́ся, еде́шся; мин. ч. пові́вся, вела́ся, ло́ся; док.

1. Дотримуватися певної поведінки, діяти якимсь чином. А опришок дійсно поводився зовсім не по-розбійничому: ні словом, ні рухом не налякав Марусі (Хотк., II, 1966, 78); [Бабуся:] Ти ж, Песику, поводься чемно, Щоб нам усім було приємно (Олесь, Вибр., 1958, 499); Вона не знала, як повестися, що сказати йому, почувала себе безпорадною, ніби зв’язаною перед його трохи прижмуреними насмішкуватими очима (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 165).

2. з ким. Ставитися до кого-небудь, тримати себе з кимсь яким-небудь чином. Нута був спокійний, любив жарти і кпини, а з робітниками поводився, як з добрими сусідами (Фр., IV, 1950, 12); І зовсім довірливо поставилась сама вона до частого гостя. Може, й тому це, що так же незвично, так хороше поводився з маленькою дівчиною Ковтунов (Крот., Сини.., 1958, 21); Тоді й Михайло збагнув, що не досить гостинно повівся з Федоровим посланцем, почав стягувати з нього керею, запрошував сідати (Збан., Сеспель, 1961, 272); // з чим. Застосовувати що-небудь, користуватися чимсь яким-небудь чином. — Треба ж обережніше поводитися з словом, — кажу йому [Пищимусі]. — Воно, оте слово, що птиця: випусти — полетить, а спіймати — не так-то легко (Мирний, IV, 1955, 363); Він стояв коло однієї з лаборанток і, закотивши рукава халата, показував, як треба поводитися з якимсь приладом (Шовк., Інженери, 1956, 68); Вірив [Данько] і не вірив своєму несподіваному щастю, не знаючи ще, як йому повестися далі з своїм виграшем (Гончар, Таврія, 1952, 70).

ПОВО́ДИТИСЯ2, иться, недок.

1. Бути звичаєм, загальноприйнятим правилом. А се вже звісно, і усюди так поводиться, що чим начальник дурніший, тим він гордіший і знай дметься, мов шкураток на вогні (Кв.-Осн., II, 1956, 178).

Як пово́диться, вставн. словоспол. — те саме, що Як во́диться (див. води́тися).

2. кому, безос., розм. Житися. Бачила вчора й сьогодні Стефаника.. Йому тепер погано поводиться, мусить покинути університет через недостачу грошей (Л. Укр., V, 1956, 338); Як вам поводиться?

3. розм. Жити, перебувати. От уже на третій день задумала [Ївга] піти до його дядини: та вже певно знає, де він [Левко] поводиться і що думає на світі з собою робити (Кв.-Осн., II, 1956, 271).

4. розм. Те саме, що води́тися 2. У нашій річці поводяться карасі; — Ох! і ти б, брате, мої [гроші] полічив, і я б не забарився твої перекидати, якби-то тільки вони у нас поводилися, а то, горе наше, не люблять вони нас: цураються (Л. Янов., І, 1959, 175).

5. розм. Знатися, мати справу, дружити, приятелювати з ким-небудь. Параска сама бачила, що то не по йому захист, — їй, старій, і Гальці — ще нічого; вони вже привикли до такого життя, а синові — він з панами поводиться, у їх буває (Мирний, IV, 1955, 117).

6. безос., розм. Складатися так чи інакше (про життя, справи). — І в селі, скажу тобі, не так поводиться, як слід. П’є мужик, краде (Коцюб., І, 1955, 461); Я запитав його, що поробляє у Львові і як йому поводиться на його одвічальнім [відповідальному] становищі (Фр., III, 1950, 242).

7. розм., рідко. Відбуватися, діятися. Ся молодиця знала усе, що з Оксаною поводилось, і не раз вона плакала з нею об такій її годині (Кв.-Осн., II, 1956, 455).

ПОВОДИ́ТИСЯ, воджу́ся, во́дишся, док., розм. Водитися з ким-небудь якийсь час. Пеклись тут гарні молодиці.., Що замуж за старих ходили І мишаком [миш’яком] їх поморили, Щоб послі гарно погулять І з парубками поводитись (Котл., І, 1952, 140).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 689.