ПОВОДО́К, відка́, ч.
1. Те саме, що повіде́ць. Боєць схилився на коні.. Рука трима спрокволу Ремінний жовтий поводок, Опущений додолу (Мал., Звенигора, 1959, 115).
2. Прикріплений до нашийника ремінь (або ланцюжок), за який водять собаку. Купили ви йому [собаці] нашийника, купили поводок і за кілька часу ведете до мисливського клубу (Вишня, II, 1956, 134).
◊ [Ходи́ти (йти, бу́ти)] на поводку́ в кого, чиєму — те саме, що [Бу́ти (перебува́ти, йти і т. ін.)] на по́воді (див. по́від1). — Ти мій авторитет підриваєш! На поводку в Гайворона ходиш! (Зар., На.. світі, 1967, 274); Він [Щорс] давав відсіч тим, які йшли на поводку в меншовиків (Скл., Легенд. начдив, 1957, 15).
3. Те саме, що волосі́нь 3. Петро забрів у воду, потихеньку потяг за шворку, почав піднімати над водою один за одним поводки з гачками (Загреб., Спека,1961, 272).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 689.