Слово "поволока" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПО́ВОЛО́КА1, и, ж., рідко.

1. Шнурок, ремінь (на взутті). * У порівн. На той час Донбас уже схожий був на ескадру в морі. Дим тягся поволоками по блакитному небу до самого обрію (Панч, II, 1956, 78).

2. Слід (від чого-небудь, що тягнеться по якійсь поверхні).

ПОВОЛО́КА2, и, ж.

1. Тонкий шар, наліт чого-небудь на поверхні чогось. Криницю покрила поволока ржава… (У. Кравч., Вибр., 1958, 179); Сагайдачний набирав повні жмені перегною, розтирав у долонях, шукав білуватої поволоки, наче від вивареної солі (Тулуб, Людолови, II, 1957, 426); // Тонка плівка, що застеляє очі. Він міг годинами мовчки дивитися в ласкаві очі, оповиті блакитною поволокою (Гур., Друзі.., 1959, 84).

О́чі з поволо́кою — очі без яскравого блиску, з виразом млості, ніжності. Де б він не був, що б не робив — усе йому ввижалися палкі, чорні, з синьою поволокою очі дівчинині (Коцюб., І, 1955, 235); Федора Михайлівна звела на нього великі з поволокою сірі очі, затінені довгими віями (Панч, В дорозі, 1959, 70).

2. Негустий туман, серпанок, який застилає, огортає що-небудь. Повиті прозорою поволокою, синіли в далині високі гори (Кач., Вибр., 1953, 392).

3. У старовину — дорога привозна тканина. Сувій поволоки.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 690.