ПОВСТА́НЕЦЬ, нця, ч. Учасник повстання, заколоту. За селом над самим шляхом стояла могила, де були поховані повбивані поляками повстанці (Н.-Лев., IIІ, 1956, 210); Наше військо єдналося з трудовими масами, повстанцями, і ми гнали білогвардійських недобитків, як отару овець (Ірчан, II, 1958, 39).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 694.