ПОВСТРОМЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ПОВСТРО́МЛЮВАТИ, юю, юєш, док., перех. Встромити все або багато чого-небудь. — Ну, добре, — заговорили [хлопці] і поставили свої коні [хворостини] в ряд, повстромлявши голови їх в пліт (Свидн., Люборацькі, 1955, 37); Двадцятеро хлопчиків повстромляли собі курячі пера за вуха і з іржанням бігають туди і сюди (Смолич, II, 1958, 46); Цеховики вже повстромлювали в свічники свої свічки й розсипались по палаті барвистими купками (Коч., П’єси, 1951, 198).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 694.