ПОВСЯКЧА́С, присл. Постійно, завжди. — Ми його, нашого любого товариша, будемо повсякчас ізгадувати добрим словом у своїй громаді (Гр., II, 1963, 466); Повсякчас, навіть коли Україну злії люди робили для її дітей мачухою, і тоді вона залишалася дорогою вірним її синам (Панч, На калин. мості, 1965, 279); // У будь-який момент; будь-коли. Молодіж інакше вже дивиться на це діло: — Як сидять, каже, на віру, то чоловік жінку більш любить та жалує, бо вона його може повсякчас покинути… (Коцюб., І, 1955, 45); По той бік шосе.. стоїть радіомовна станція.. Повсякчас вона готова передати військам історичну звістку про капітуляцію фашизму (Гончар, III, 1959, 413).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 695.