ПОВЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, док., перех.
1. Док. до повча́ти. Всіх повчає, кого тільки не стріне. Хлібом не годуй, — дай повчити! (Довж., І, 1958, 74).
2. Вчити, навчати якийсь час. — Треба буде прохати Наталю, щоб вона, Яша, трохи повчила тебе історії там… географії (Вас., II, 1959, 59).
3. Покарати, провчити. — Північна княгиня, — говорив імператор Костянтин.., — дуже дика, горда й неприступна, але, я думаю, ми зуміємо її повчити і навчити (Скл., Святослав, 1959, 143); // розм. Побити, караючи за яку-небудь провину. Іноді таки й різочкою добре повчить [старий Левка] (Кв.-Осн., II, 1956, 256).
4. Вивчити все або багато чого-небудь. Уроки він повчив ще вчора (Донч., Ю. Васюта, 1950, 91).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 698.