Слово "повівати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОВІВА́ТИ, а́є, недок.

1. Віяти злегка або час від часу (про вітер). Заспіваю, — море грає, Вітер повіває, Степ чорніє (Шевч., І, 1963, 73); У цій просторій палаті.. двері й вікна розчинені, крізь них повіває свіжий вітер з Дніпра (Скл., Святослав, 1959, 35); // Розноситися, ширитися в повітрі. Густий запах пізніх гречок і сухої стерні повівав з поля (Коцюб., II, 1955, 375); В повітрі повівала прохолода (Досв., Гюлле, 1961, 141); * Образно. — Мовчали [співрозмовники], наче слухали, як на них звідусюди повіває сива давнина (Кучер, Трудна любов, 1960, 115).

2. безос., чим. Обдавати подувом (пахощів, прохолоди і т. ін.). Над водою вставав туман і повівало холодком (Вас., Вибр., 1954, 88); — Зморений, кволий, тут можу і зовсім я дух свій віддати — Вітром-бо дуже різким повіває з ріки на світанку (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 109); // Свідчити про наближення, швидке настання чого-небудь. Зійшли сніги, шумить вода, Весною повіва (Граб., І, 1959, 327); // перен. Віддавати чим-небудь; поширюватися. Спокоєм, мирною жнив’яною тишею повівало з навколишніх ланів (Коз., Гарячі руки, 1960, 147).

Хо́лодом повіва́є від кого — хто-небудь дуже стримано поводиться з кимсь, неприязно ставиться до когось. Від робітників холодом повівало на Шафороста (Баш, На.. дорозі, 1967, 15).

3. рідко. Розвіватися, маяти. З непогамованою.. охотою гуляли вони. Їх одежа й хустки аж повівали в кружанні (Коб., І, 1956, 459); Над Петроградом повіває Червоний прапор бойовий (Тарн., З дал. дороги, 1961, 76); // чим. Махати чим-небудь. То, вдершись на скалу, камінчик [дівка] кине В наш монастир, платочком повіва (Фр., XIII, 1954, 290); Губернатор тримав у руці віяло з великих орлячих сірих крил і повівав ним собі на довгі сиві вуса, що поважно коливались… (Досв., Гюлле, 1961, 72).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 666.