ПОВІДКРИ́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до повідкрива́ти. Хутір неначе вимер, ніде не видно живої душі, приміщення повідкривані (Хор., Незакінч. політ, 1960, 86); // у знач. прикм. Далі видів похорони… хоругви… людей з повідкриваними головами (Коб., І, 1956, 554); // повідкри́вано, безос. присудк. сл. Комори, стайні.. — все повідкривано (Тют., Вир, 1964, 327).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 668.