ПО́ВІДЬ 1, воді, ж., ПОВІ́ДДЯ, я, с. Те саме, що по́вінь. Порозтавали сніги, зійшла повідь, позбігала скрізь вода, а ще земля зовсім же то і не відмерзла (Кв.-Осн., II, 1956, 122); А за вишнею в прозорій синяві ночі далеко внизу мерехтіла, танучи у пітьмі, могутня дніпрова повідь (Довж., І, 1958, 354); Як тільки починалася весна, як починалося повіддя в Росі,.. на Василину находив якийсь ляк од води й ліса (Н.-Лев., II, 1956, 163); Просто можна здичіти серед тої поводі газет (Коцюб., III, 1956, 170); В приміщення відкілясь вривається повідь сліпучого світла (Кол., На фронті.., 1959, 108); * У порівн. Ідемо ми. Не шляхом, ні — тісно. Розлилися, як повідь, по всьому степу, аж за обрій (Головко, І, 1957, 64).
ПО́ВІДЬ2, і, ж., рідко. Те саме, що ро́зповідь. Ой не чужую ж повідь повідаю, сам же ту полонку рубав, коня напував (Чуб., III, 1872, 298).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 671.