ПОВІ́ЙКА, и, ж. Те саме, що пові́й. На шовкових трав киреї розцвітають орхідеї, крокіс, мальви, марунки і ніжненькі повійки… (У. Кравч., Вибр., 1958, 155); Наче сріблені гноти, Золотисту кору Обвивали у ялин Батоги повійки (Воронько, Коли вирост. крила, 1960, 141); Йду далі. От і вулиця курна; окопи заросли колючою повійкою (Коцюб., І, 1955, 460).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 671.