ПОВІ́ЛЬНО. Присл. до пові́льний. Опинившись за Грабинцями, Максим пішов повільніше (Кобр., Вибр., 1954, 131); Весняний світанок народжувався повільно (Тют., Вир, 1964, 8); Спочатку танцювали повільно, плавно, мов хитались од вітру (Коцюб., І, 1955, 376); Опанас говорив повільно, обдумуючи й виважуючи зміст кожного слова (Довж., І, 1958, 92); Широкий та чистий тут Дніпро,.. він тече повільно, величаво (Гончар, II, 1959, 372); Але і тоді в йому [в селі] малось дві церкви, Й звичая держалися там, Що можна було доступати повільно В одну тільки церкву жінкам (Щог., Поезії, 1958, 278); В хаті стало повільніше (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 672.