Слово "повірник" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОВІ́РНИК, а, ч.

1. Людина, що користується особливим довір’ям, якій звіряють таємниці, плани і т. ін.; повірений. — Дід мій, Іван Петрій, був отаманом у Довбушевій банді, перший по Довбушу і єго [його] повірник (Фр., VIII, 1952, 129); Привозив [пан Никодим] від нього листи, книжки, усні доручення, став добровільним повірником закоханих (Кол., Терен.., 1959, 329); * Образно. Привіт тобі, мій друже вірний, гаю, повірнику моїх найкращих дум! (Фр., XI, 1952, 162).

2. Особа, уповноважена іншою особою чи установою, колективом діяти за їх дорученням і від їхнього імені; повірений. Повірник короля.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 674.