ПОГАДА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. неперех. Гадати, думати якийсь час. Довгенько так посумовавши [посумувавши], Пішла [Дидона] в будинки на постіль; Подумавши там, погадавши, Проворно скочила на піл (Котл., І, 1952, 85); Подумав я, погадав. — Добре, — кажу, — за все вам спасибі! (Мур., Бук. повість, 1959, 8).
2. неперех. Подумати, розміркувати. — Браття, — каже [бесідник], — ми.. того прийшли, аби враз із вами погадати над нашою нуждою (Март., Тв., 1954, 183); — Б’єшся-б’єшся, а праця — за цілий день шістнадцять годин. На всю сім’ю півпуда жита заробиш, цілою сім’єю. — Отут і подумай, і погадай (Головко, І, 1957, 239).
3. перех. і без додатка. Розміркувавши, зробити висновок. Марусяк погадав, що, може, ліпше буде піти пріч (Хотк., II, 1966, 228); // Промовити в думці що-небудь. — Я їм нічого злого не зробив. — Але не зробив нічого й доброго, — погадала собі старенька (Хотк., II, 1966, 180).
4. перех. і неперех., діал. Задумати що-небудь. Як погадала [Якимиха], так і зробила (Кобр., Вибр., 1954, 54).
5. неперех., діал. Подумати. — Вашу матір відшукала панна Маня, бо про неї в першій хвилині нещастя ніхто не погадав (Коб., III, 1956, 185).
6. перех. і з спол. щ о, діал. Уявити що-небудь. Погадайте собі лиш, що то за мука до нікого живого словечка не промовити (Стеф., III, 1954, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 700.