Слово "погано" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОГА́НО, присл.

1. Присл. до пога́ний 3, 5. [Захарко:] Гапко! Щось ти погано смієшся! (Кроп., II, 1958, 144); — Тебе, Давиде, погано бачила уві сні (Головко, II, 1957, 88); Почав [чорт] лаятись, та так погано (Вовчок, VI, 1956, 270); — Правда ж, ви не думаєте про мене погано? (Ю. Янов., II, 1958, 137).

2. Не так, як слід, як треба, як хотілося б і т. ін. Як мать погано орать, то краще й в поле не ходить (Номис, 1864, № 7304); Семен соромився вихопитись з якимсь «панським» словом, бо йому здавалося, що воно ще поганіше бринітиме, ніж з уст Романкових (Коцюб., І, 1955, 101); — Шовкун, я дуже погано поводилась на вогневій? (Гончар, III, 1959, 399); Гнат бачив, що діло повертається погано (Тют., Вир, 1964, 333); // у знач. присудк. сл. Не можна, не слід. Дмитрик чує дитячим серцем, що так погано чинити, як вони чинять (Коцюб., І, 1955, 134); // Не повною мірою, не до кінця, не зовсім, мало. Люди з.. погано схованою цікавістю поглядають на чужинця (Хотк., II, 1966, 396); — Е, ні, тітусю, погано ти знаєш свого небожа (Головко, II, 1957, 474).

◊ Пога́но лежи́ть — можна легко вкрасти, привласнити. Він виканючував пісок, іноді просто прибирав, де погано лежало, а то й крав (Загреб., Диво, 1968, 131).

3. у знач. присудк. сл. Варте осуду. Не знала вона, що то гарно, що погано, що треба робити, що ні, що соромно, що не соромно (Мирний, І, 1954, 55); Вони.. в простих хустинках і нешироких бідняцьких спідничках, з-під яких виглядають білі пружечки вишитих підтичок. І це вже не так погано, а то скоро міський крам до решти витолочить дівочі квіти на селянському полотні (Стельмах, І, 1962, 325); // Не годиться, не до речі. — Нехай буде Голий, Так і пиши! — Ні, погано! (Шевч., І, 1963, 111); Погано се тим, що може розхолодити до праці людей (Л. Укр., V, 1956, 353); — За це він у вас молодець, що за правду стоїть. Та от погано тільки, що сам іноді брехні не цурається (Головко, II, 1957, 251).

4. у знач. присудк. сл. Важко, негаразд у якому-небудь відношенні. Без голови рукам і ногам погано (Укр.. присл.., 1955, 253); Казав [лікар].., щоб я покинув горілку пити, а то погано буде… (Н.-Лев., І, 1956, 118); — Як же там на війні? — Погано, Тимку… Людей убивають… (Тют., Вир, 1964, 348); // Недобре кому-небудь (про важкий фізичний або моральний стан). — Що се, Варко, таке тобі? Чого се ти така стала? — Так чогось, — кажу, — погано… сама не знаю чого (Мирний, І, 1954, 84); — У нього давно застуджені нирки. Та хіба його можна умовити [лікуватися] !! А тепер йому погано (Тулуб, В степу.., 1964, 186).

На душі́ (се́рці) пога́но кому, в кого і без додатка — кому-небудь важко, тоскно, неспокійно. — Чогось мені на душі так погано, коло серця щось в’ється так… (Мирний, І, 1949, 318); Тоскно й погано ставало на душі від зрадливої пісні чужих смерек (Хотк., II, 1966, 242); — Так уже в нього на серці погано (Довж., І, 1958, 369).

5. у знач. присудк. сл. Недобре, зле (про неуспішний хід справ, несприятливу, неблагополучну обстановку). — Трохим? боюсь зійтися з ним: З весни ще злий він за ягнятко. — Погано ж!.. Ну, а чи не прийме Клим?.. (Гл., Вибр., 1951, 5); — Невже, Григорію Михайловичу, так погано? — хмурніє.. обличчя голови комнезаму. — Кількох дітей уже батьки не пустили до школи (Стельмах, II, 1962, 100); // Негарно (про несприятливе, неприємне оточення). — Де живеш, куличе? — В болоті. — Там же погано? — Я привик (Номис, 1864, № 9564); — Чим у нас тут погано? Тут, коли спека, так уже спека! Коли вітер, так уже вітер! Роздолля, простір, де хочеш, там і сідай… (Гончар, Тронка, 1963, 71).

6. у знач. ім. пога́но, невідм., с. Відмітка, оцінка, що відбиває низький рівень знань, незадовільну поведінку і т. ін. Через годину вона викликала його і, намагаючись надати своєму голосу лагідності, сказала:Я поставила вам «погано» (Тют., Вир, 1964, 56).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 703.