ПОГА́НЬБЛЕНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до поганьби́ти. Змагання до її [літературної мови] витворення почалось тільки недавно, і то іменно у галицьких писателів [письменників], в тім числі й у декотрих так поганьблених д. Чайченком (Фр., XVI, 1955, 176); Ниць лежить в тіні акації Оленчук..: висічений, поганьблений, лежить, прищухнувши на власному городі (Гончар, II, 1959, 278).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 705.