ПОГАНЮ́ЧИЙ, а, е, розм. Дуже поганий. Сам же батько, хоч і мав вигляд переодягненого у поганючу одежу артиста імператорських театрів, співати не вмів (Довж., Зач. Десна, 1957, 482); — Недарма зранку в мене долоня свербіла, а воно-таки доведеться чарку горілки випити. І поганюча ж вона, і гірка, а от люблю її (Шиян, Гроза.., 1956, 592).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 704.