ПОГНА́ТИСЯ, пожену́ся, пожене́шся, док.
1. Побігти, полетіти і т. ін. за ким-, чим-небудь, щоб догнати, досягти; почати переслідування когось або чогось. Аж баба хліб бровку шпурнула І горло глевтяком заткнула, То він за кормом і погнавсь (Котл., І, 1952, 134); Коли за ним здумають погнатися Погиба з Бараболею — сюди [на болото] не наважаться піти (Стельмах, II, 1962, 67); Літак вирівнявся і погнався за найближчим до нього бомбардувальником (Ткач, Жди.., 1959, 37); * Образно. На виріст, і на силу, й на личко у батька удавсь: отже, за батьком і на той світ погнався!.. (Вовчок, І, 1955, 277).
2. розм. Те саме, що погна́ти 3. Так з невільничих кайданів Швидше вирватись потрапив Атта Троль. Він диким скоком Геть по вулиці погнався (Л. Укр., IV, 1954, 137).
3. розм. Те саме, що ви́рости 1. Груша погналася вгору, як верба (Н.-Лев., II, 1956, 377).
4. перен., розм. Виявити бажання добитися, домогтися чого-небудь. Поженемося за баришем, а скільки крові братньої нап’ємося! (Кв.-Осн., II, 1956, 134).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 714.