ПОГНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех.
1. Надати чому-небудь зігнутої, дугоподібної форми; // Зробити кривим; викривити. [Мирон:] Вчора приземлився у тебе німець на винищувачі, заблудився. Літак нової системи. Гвинт погнув, а так все в порядку (Корн., II, 1955, 17); // безос. Довгий, кістлявий ніс його якось погнуло набік (Стор., І, 1957, 399); // Нагнути верхню частину чого-небудь; нахилити. Вітер з поля дихне, погне і полама [лозу] (Шевч., II, 1963, 376); // Зробити зігнутим, згорбити. Вид старого з первого погляду здавався похмурим і неволив до поваги: не дуже й погнули його десять десятків літ (Стор., І, 1957, 226).
◊ Погну́ти спи́ну — те саме, що Гну́ти спи́ну (якийсь час) (див. гну́ти). Тож важко бачить, як нероба Цей хліб, мов здобич, розрива, — Хоча б то день колись для проби Погнув би спину у жнива! (Гірник, Стартують.., 1963, 14).
2. перен. Зламати, здолати; // безос. Як дочка, ..борись за свого батька, за те, щоб він піднявся, якщо його погнуло та покрутило (Гончар, Тронка, 1963, 265).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 714.