ПОГОЛИ́ТИ, голю́, го́лиш, перех. Док. до голи́ти 1. По обіді роту повели в лазню, де цирульник старанно постриг і поголив їх (Тулуб, В степу.., 1964, 198); Чому він і досі не поголив своєї покуйовдженої бороди.., я не питав (Досв., Вибр., 1959, 28).
Поголи́ти лоб (чупри́ну і т. ін.), іст. — забрати в солдати. Брати на панщину ходили, Поки лоби їм поголили! (Шевч., II, 1963, 253).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 718.