ПОГОЛО́СОК, ску, ч., рідко. Те саме, що поголо́ска. Дуже не хотіла [Ганна], щоб хтось із знайомих бачив, як вона заглядала до буфету, і не пустив якого поголоску (Коз., Сальвія, 1959, 200); — А з Бобриків знов поголосок… погромили там панську пасіку… (Вовчок, VI, 1956, 337).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 718.