ПОГО́НЯ, і, ж. 1. Переслідування втікача з метою його спіймання. [Гостомисл:] Швидко За ними рушимо в погоню (Фр., IX, 1952, 269); Ось вони [цигани] скотилися в улоговину і ніби пропали там, але згодом вискочили знову і.. продовжували погоню (Тют., Вир, 1964, 71).
У пого́ню — слідом, навздогін. Пішов милий у дорогу, За ним мила у погоню (Чуб., V, 1874, 525); Шубовснув [пароплав] у відкриту чорну безодню. В погоню ж йому заморгала сліпучо-синя блискавка (Ірчан, II, 1958, 329).
2. Людина або група людей, які переслідують кого-небудь. І Алі, і Фатьма були тут людьми чужими, не знали стежок і легко могли заплутатися в їх лабіринті — і на це рахувала погоня (Коцюб., І, 1955, 400); Пустилися козаки щодуху гірською стежкою, а вже погоня за плечима (Довж., І, 1958, 276).
3. перен. Велике прагнення досягти, добитися чого-небудь. Життя з його скаженим шалом, З погонею за ідеалом, З його стражданням і болінням.. — се дві противні сили, Що між собою в бій вступили (Вороний, Вибр., 1959, 54); Поступ, погоня за пізнанням.. не завжди підвладні людині (Мушк., Серце.., 1962, 184).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 719.