ПОГО́РДИЙ, а, е. Те саме, що пого́рдливий. Чарлі [чиж] — неповоротке ледащо, завжди бундючне, погорде і напівсонне (Коп., Як вони.., 1961, 194); Наша землячка ходила тихо, чорна коса одтягувала її голову трохи назад, і це надавало їй погордого вигляду (Ю. Янов., І, 1958, 171); Косінський неначе прокинувся від забуття, звів погорду голову з гетьманською посмішкою на устах (Ле, Наливайко, 1957, 82).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 720.