ПОГОРІ́ЛЕЦЬ, льця, ч. Людина, яка втратила житло, майно під час пожежі. Самітно блимають на спаленій руїні огники в церкві, де зійшлися на сум погорільці — жебраки, убогі (Вас., II, 1959, 29); *У порівн. Вирушив [Йонька] опівночі, вбраний у подертий кожух, шапку-вушанку і чоботи-дранки, наче той погорілець, у якого з господарства залишилася одна корівчина (Тют., Вир, 1964, 432).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 720.