ПОГОСТИ́ТИ, ощу́, ости́ш, док., розм.
1. перех. Те саме, що пригости́ти. От Лисичка і кличе Журавля до себе в гості. — Приходи, кумцю!..Чим хата багата, тим і погощу (Фр., IV, 1950, 57); — Коли Шіпош добре торгував, то хоч не поскупився тебе чимсь погостити? — спитав Жменяк (Томч., Жменяки, 1964, 85).
2. неперех. Гостити, гостювати якийсь час. Еней так з човна закричав: — Іду к Евандру погостити, на перепутті одпочити, Евандр цар добрий, я чував (Котл., І, 1952, 201); Вона й розголосила скрізь, що дівчина, яка ніби приїхала погостити до неї, — це синова наречена (Грим., Подробиці.., 1956, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 721.