ПОГОСТРИ́ТИ, гострю́, го́стриш, док., перех. Зробити гострим (у 1 знач.). Спинився він косу погострити (Гр., II, 1963, 455); — Сапку треба було б погострити — б’єш, б’єш пересохлу землю, аж в грудях тобі б’є (Стельмах, II, 1962, 404).
◊ Погостри́ти зу́би об що — погризти що-небудь. Зерна.. одержали менше, ніж гадали, бо миші вже встигли таки добре погострити об нього зуби (Донч., І, 1956, 91); Погостри́ти язика́ — сказати дотепи. — Об кого б ти, Улито, язик погострила, якби не було Романа, — запитав Софрон Іванович (Колг. Укр., 1, 1958,42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 721.