ПОГРА́БНУТИ, уть; мин. ч. погра́бли; і ПОГРА́БІТИ, іють, док., розм. Те саме, що закля́кнути 1 (про руки). Руки на дощі та на холоді пограбли (Сл. Гр.); Од холоду аж посиніє [Кузьмик], руки пограбнуть, дрижать (Рильський, Бабине літо, 1967, 57); Він з силою хукнув у повітря. Біля його рота виріс білий хвіст пари. — Це ж і руки пограбіють, — заклопотано сказав він (Речм., Весн. грози, 1961, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 721.