ПОГРАВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., рідко. Грати стиха або час від часу. Ішло два козаки степом, надибали дерево й сіли в холодку. Один на бандурці пограває, а другий слухає (Україна.., І, 1960, 105); Устає [Лукаш], відходить далі від огнища і походжає по галяві, тихо-тихесенько, ледве чутно, пограваючи у сопілку (Л. Укр., III, 1952, 212).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 722.