ПОГРА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док.
1. чим, з ким — чим і без додатка. Гратися, розважаючись якийсь час. Я впіймала одно поросятко та хотіла погратись та погладити по спинці (Н.-Лев., III, 1956, 283); Ванько рукавом витирав очі й під носом,.. вискакував на вулицю — погратися з дітворою (Стельмах, І, 1962, 207); * Образно. Поплив човен в синє море, А воно заграло, — Погралися гори-хвилі — І скіпок не стало (Шевч., І, 1963, 144); // перен. Ставитися якийсь час до кого-, чого-небудь легковажно, несерйозно. Може, йому заманулося тільки погратися та посміятися з мене, дурної, а я йму віри? (Мирний, III, 1954, 221); Бажається панам пограться троха з нами, Бо бачуть [бачать], що в тюрмі зовсім ми в їх руках (Фр., XIII, 1954, 91).
2. чим. Поводитися з яким-небудь предметом як з іграшкою, забавлятися якийсь час. Махотін підійшов до Тимка, пощурив очі, погрався ключами (Тют., Вир, 1964, 344).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 722.