ПОГРИМІ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. погримля́ть; док. Гриміти якийсь час. Погриміти відром; // безос. [Xаритон:] Вчора зовсім було насупилося на дощ, думка шибала: ось-ось поллє..! Отже, тільки погриміло та поблискало… (Кроп., II, 1958, 11); [Платон Гаврилович:] А мені здається, що не буде [дощу]. Отак погримить-погримить та й мине (Вас., III, 1960, 138).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 723.