ПОГРІ́ТИСЯ, і́юся, і́єшся, док. Грітися, зігріватися якийсь час. Хто літом жари боїться, той зимою не має чим погріться (Укр.. присл.., 1955, 107); Раз Жаба вилізла на берег подивиться Та й трошечки на сонечку погріться (Гл., Вибр., 1951, 18); Тимкові здавалося, що то плаче сирітка і проситься, щоб її пустили погрітися і переночувати (Тют., Вир, 1964, 218); * Образно. Старе серце завжди шукає, де б його погрітися (Мирний, II, 1954, 101).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 724.