Слово "погукувати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОГУ́КУВАТИ1, ую, уєш, недок. Гу́кати не дуже сильно або час від часу. Скрізь тихо; між корчами звір пасеться, В дуплавині погукує сова (Фр., XI, 1952, 253); Буксир бадьоро погукував, підходячи до пароплава (Ю. Янов., II, 1954, 94).

ПОГУ́КУВАТИ2, ую, уєш, недок. Гука́ти не дуже голосно або час від часу. Баба погукує: — Хіба я з’їм вам кавалок печі, чи буду зимувати? Як я посиджу який тиждень — ну, то що ж… (Коцюб., І, 1955, 457); // Голосно командувати ким-небудь, наказувати час від часу. Мовчки йдуть чумаки біля возів, ..не погукують на волів навіть (Коцюб., І, 1955, 181); Антосьо лиш погукує на менших: «бігай до міста! та бігай» (Свидн., Люборацькі, 1955, 126); Лежав би собі [Василько] на печі та погукував би до неї [жінки]: — Стара, а принеси огню, я люльку запалю!.. (Вас., І, 1959, 207); Марина.. ласкаво частувала гостя.., раз у раз погукуючи на чоловіка, щоб не кожну чарку хилив до дна (Кучер, Прощай.., 1957, 100).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 727.