Слово "погуляти" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОГУЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док.

1. Походити не поспішаючи, для відпочинку, задоволення і т. ін. Раз, в неділю, надвечір, Василина вийшла погуляти (Н.-Лев., II, 1956, 60); З нею мені захотілося погуляти по вулицях, міцно притиснувши до себе її лікоть (Ю. Янов., II, 1958, 39); * Образно. А вночі, невідомо звідки, взявся мороз, погуляв, подихав і змінив усе довкола (Ряб., Жайворонки, 1957, 195).

2. Весело провести якийсь час; порозважатися, повеселитися. Що там буде — не питаю, А сьогодні погуляю (Олесь, Вибр., 1958, 286): [Катря:] Не сердіться, баришне Таню, що оце я вас запитаю.. Ну, чи ото воно ніколи й не кортить погуляти з паничами? (Вас., III, 1960, 119); * Образно. Час, моя пісне, у світ погуляти, Розправити крильця, пошарпані горем, Час, моя пісне, по волі буяти (Л. Укр., І, 1951, 64); // Бути вільним від роботи, занять і т. ін. якийсь час. Мережаю, вишиваю, У неділю погуляю (Шевч., II, 1963, 59); Закінчивши школу, тижнів зо два погуляли хлопці, та й знову за книжки (Головко, II, 1957, 263); // Будучи неодруженим (неодруженою), безтурботно, весело жити. — Я ж собі ще молода; нехай же я погуляю, як та птичка на волі під небесами літає (Кв.-Осн., II, 1956, 423); Грицько спочатку і слухати не хотів [про одруження], «хоч до двадцяти років погуляю!» (Головко, II, 1957, 512); // Будучи вільним, незалежним, поїздити, походити, побачити світ. — Чом не погуляти козакові по світу? Чом не подивитись, як живуть інші язики? (П. Куліш, Вибр., 1969, 91); — Сама винувата, Ганно. — Такі, як ми, завжди винуваті. Зате ж погуляла, ох, погуляла, Вусте! Пів-України на тачанці облітала (Гончар, II, 1959, 258); // наказ. сп. погуля́й (погуля́йте), розм. Почекай, почекайте. Погуляйте трохи, — батько зараз прийде (Сл. Гр.).

3. Провести за випивкою якийсь час: попиячити. — А де ж то хто бачив таке, щоби ріпник, маючи гроші в кишені, не пішов погуляти собі [до шинку]? (Фр., IV, 1950, 17); — Ну, хлопці, — звернувся Палилюлька до своїх охоронців. — Тягніть сюди і печене, і варене. Ще погуляємо сьогодні вволю! (Стельмах, II, 1962, 88).

4. Те саме, що погра́ти 2. У неділю, в усяке свято їм [дітям] краще було: мати не ходила на роботу, можна було влізти у її латані чоботи,.. і хоч трудно, а все-таки можна було погуляти коло хатки (Вовчок, І, 1955, 290); Він був парубок веселий: йому б у карти погуляти, з дівчатами поспівати (Григ., Вибр., 1959, 149).

5. Не бути в ужитку якийсь час (про різні предмети, знаряддя, землю і т. ін.). — Як буде зупинка, Маковею, то ми [бійці] сядемо вечеряти, а твоя ложка хай трохи погуляє… Насамперед поведеш коня до ветлазарету… (Гончар, III, 1959, 304).

6. перен. Воювати, бути у воєнному поході якийсь час. — Благослови, отамане, Байдаки спускати, Та за Тендер погуляти, Турка пошукати (Шевч., II, 1963, 339); — Стояв поряд генерал. Нахилився до мене і каже: — Правда, солдате, Волга широка. Та не журись, скоро погуляємо і на Дніпрі, і за Дніпром (Жур., Дорога.., 1948, 14).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 728.