ПОГУ́ПАТИ, аю, аєш, док.
1. Гупати, бити якийсь час. — Наїмося, нап’ємося в родичів. Погупаю в бубон при нагоді (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 39).
2. Піти гупаючи. Віюк устав і погупав знов у далекі печери, та швидко втонув у темряві (Фр., III, 1950, 138); І погупав я тоді на другий поверх (Логв., Давні рани, 1961, 109).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 728.