ПОДАВА́ТИ1, аю́, ає́ш, недок., ПОДА́ТИ, да́м, даси́, док., перех.
1. Давати, передавати що-небудь комусь, кудись. Сіно було скинуте в довгий вал, і, щоб його не складати в копиці, вони прямо з валу подавали на віз. Старий подавав, німий викладав (Томч., Жменяки, 1964, 144); Короп виймив [вийняв] письмо і подав Василеві-писареві (Март., Тв., 1954, 68); Витяг [днювальний] товстенну біблію з напіввіддертою оправою.. і подав Тарасу Григоровичу (Тулуб, В степу.., 1964, 31); // Давати, приносячи що-небудь, роблячи послугу, прислуговуючи комусь, обслуговуючи когось. Досталось од губернатора і справнику і всім судящим, що все здавались на секретарів, діла не хотіли знати, а підписували те, що їм подавали (Кв.-Осн., II, 1956, 304); Кріпак Шевченко люльку пану З дитинства мусив подавать… (Еллан, І, 1958, 240); — А коли постарієш — що ж тоді? .. ніхто й води тобі не подасть (Хотк., II, 1966, 202); Боженко люб’язно подав інспекторові стілець (Довж., І, 1958, 201).
◊ На блю́дечку пода́ти див. блю́дечко; Подава́ти (пода́ти) на пота́лу (глум), рідко — те саме, що Віддава́ти (відда́ти) на пота́лу (глум) (див. віддава́ти). Радий я вам одслужити, Вас до смерті доглядіти, Як мене ви доглядали, На поталу не подали (Манж., Тв., 1955, 173); Подава́ти (пода́ти) ру́ку: а) простягати руку для привітання, прощання і т. ін. Вона тихо, лагідно всміхалася, подавала йому руку (Фр., VII, 1951, 248); Подай, мила, білу ручку; Подай, мила, поцілую, Бо вже іду, не жартую (Чуб., V, 1874, 298); У Олени губи трусяться, слова сказати не можуть, подала йому [прибулому чоловікові] руку, очі опустила (Тют., Вир, 1964, 24); б) простягати руку для підтримки, опори і т. ін. [Принцеса:] Поможіть мені зійти на гору.. (Молодий хлопець спускається і подає принцесі руку) (Л. Укр., II, 1951, 213); Хтось із товаришів подав йому руку, допомагаючи перебороти прудку течію (Гончар, III, 1959, 353); в) допомагати кому-небудь у чомусь, чимсь. Не знаєш ти мене, і я тебе не знаю, Та руку мій народ твоєму подавав (Павл., Бистрина, 1959, 179); Порадились пан Іван з панією Ганною, видумали, як їй подать руку у її долі тяжкій (П. Куліш, Вибр., 1969, 278); г) одружуватися. Не минув рік, а вже стояла [панночка] коло вівтаря, подаючи руку старому, але багатому львівському купцеві Дреліхову (Фр., VI, 1951, 235); Обернувшись до молодих, він сказав: — У великий час подали ви руки одне одному, Іване й Уляно (Довж., І, 1958, 335); Подава́ти (пода́ти) рушники́ за кого, кому, етн. — давати згоду на одруження з ким-небудь. Після провід подає [Оришка] за нього рушники, а після ушестя, на клечальній, і весілля буде (Кв.-Осн., II, 1956, 228); Хотіла — не хотіла бідна Олена, подавала увечір [увечері] рушники, а взимі відогралося [відгуляли] й весілля (Федьк., Буковина, 1950, 62); Невдовзі прочув [Остап], що старости були од Легейди, що й рушники [їм] подавали (Головко, II, 1957, 399); Мелашка втерла сльози рукавом і подала старостам рушники (Н.-Лев., II, 1956, 315); Пода́й бо́же; Пода́й го́споди — те саме, що Дай бо́же (див. бог). А ще як коняки в котрого бідняка немає — погиб.. А хуторянам — подай боже.. Ой, треба ще на них вісімнадцятого року! (Головко, II, 1957, 12); — Що ж? Ви жених такий, що подай господи!..На здоров’я ваше, пане професор! (Мак., Вибр., 1954, 46); Руко́ю пода́ти (пода́ть) див. рука́; Ті́льки (так, дак) [і, й] подава́й (пода́й) — уживається для підкреслення чийого-небудь бажання, потреби робити щось. Як защебече [Оксана],.. так усім весело, хоч цілий день слухав би її, а вже розсмішити — так подавай (Кв.-Осн., II, 1956, 423); — Це хлопці навмисно придумали вам для буксира танка послати. А Єгипті цього тільки подай… (Гончар, Тронка, 1963, 186).
2. Підносити, дарувати що-небудь. Зичать мужу-агроному Щастя й діток, все, як є … Представник із райпарткому Подарунок подає (Мал., Звенигора, 1959, 180); // перен. Наділяти чим-небудь. Пошли їй, господи, подай! Подай їй долю на сім світі І більш нічого не давай (Шевч., II, 1963, 326).
3. також без додатка. Приносити, ставити на стіл (їжу, напої і т. ін.). Уміла готувати, та не вміла подавати (Укр.. присл.., 1955, 240); Вона й привіталася, і снідання подала (Вовчок, І, 1955, 310); — Це я казала, щоб пізніше подала до столу, — заступається за наймичку Дарина (Стельмах, І, 1962, 110).
4. також без додатка. Давати милостиню, пожертвування. — В домі своєму і я між людей колись жив собі тихо В щасті й достатку й не раз подавав подорожній людині (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 323); — Боже! — скрикнула дитина: Хто подасть мені шматка; Де притулок сиротина Під негоду одшука? (Граб., І, 1959, 288); Він живе життям жебрака, так, він змушений їсти один раз на день те, що подадуть добрі люди (Збан., Сеспель, 1961, 388).
◊ Пода́ти на ча́сточку див. ча́сточка.
5. Підкочувати, підганяти засоби пересування до місця призначення (для навантаження, посадки і т. ін.). Вона [баронеса] підвела голову і сказала до служниці: — Кажи, хай подають карету (Л. Укр., III, 1952, 546); Ліспромгосп контору у Вижниці зорганізував, план одержав на вивіз лісу, днями й платформи під нього подавать почнуть (Мур., Бук. повість, 1959, 136); З тресту Захар Петрович вийшов останнім. До нього звертався шофер Коля, питаючи, коли подати машину (Гур., Життя.., 1954, 13); // Доставляти до місця призначення (що-небудь необхідне для безперебійної роботи, постійної дії і т. ін.). Йому показували горно, Як шихту в домну подають (Шпорта, Запорожці, 1952, 23); Колись цвіли сади Семіраміди, і одбігало з Нілу сто двадцять рівчаків, і подавали воду в поле і на гору (Тич., І, 1957, 125); — Товаришу Мухтаров, ..горизонт знижується під гору. Води сюди не подати (Ле, Міжгір’я, 1953, 101); // Доставляти кого-небудь кудись. Подати хворого до операційної.
6. Переміщувати, пересувати, відхиляти в певному напрямку, надавати якогось положення. — Ну, от коли застрягне в баюрі віз, то його трохи подають назад, а потім і легше вискакують уперед (Стельмах, І, 1962, 512); Уймився [схопився] [Іван] обома руками за колик, пустив голову межи руки, подав ноги назад (Март., Тв., 1954, 37); Зовсім спустошений.. плентається Худяков за Глушаком, розставивши руки, розчепіривши пальці і подавши злегка голову вперед (Довж., І, 1958, 123).
7. Звертатися куди-небудь, до когось із проханням, заявою, скаргою тощо (перев. у письмовій формі). — Всі кинулись по інститутах, по технікумах, всі заяви подаєте, а я що: в бога теля з’їв? (Гончар, Тронка, 1963, 173); На Щуку хтось бумагу в суд подав, Що буцімто вона такеє виробляла, Що у ставу ніхто життя не мав (Гл., Вибр., 1951, 43); Орлові Муха скаргу подала: — Мене всі б’ють, бо дуже я мала (Сим., Земне тяжіння, 1964, 107); // Повідомляти що-небудь комусь (перев. у письмовій формі) з метою оцінки повідомлюваного або прийняття рішення. Я подавав на розгляд Ради нашого Т-ва Вашу пропозицію (Коцюб., III, 1956, 304); Він подає комісії вже другий проект пам’ятника (Вол., Наддн. висоти, 1953, 139); [Перун:] Ось я вас зараз усіх посписую і ще нині подам до староства всіх, хто ту [тут] є, що бунт робили! (Фр., IX, 1952, 394); У Якутську геодезистам запропонували подати звіт про.. роботу (Видатні вітч. географи.., 1954, 22).
◊ Подава́ти (пода́ти) у відста́вку див. відста́вка.
8. Викладати що-небудь, розкривати, доводити до свідомості. Коли люду до уст розуміння своє Ти збажаєш [забажаєш] як слід подавать, — Знай: забута верства богом на світі є.., То на неї зверни працювать! (Граб., І, 1959, 127); К. Квітка вважав, що подавати студентам на лекціях можна тільки те, що в даний час точно встановлено наукою (Нар. тв. та етн., 4, 1958, 58); Можна буде історію ту подати з гумористичним забарвленням, щоб не так уразити (Головко, II, 1957, 553); // Передавати характерні риси кого-, чого-небудь у творах літератури, мистецтва; зображати, відтворювати. — Боролась ти [Леся Українка] в житті своїм, дерзала, — чи так же я тебе тут подаю? (Тич., II, 1957, 295); А потім до кону — всім проти закону — Не панну шляхетну подав, А просту дівчину нам вивів і — диво! Її, як живу, змалював (Мирний, V, 1955, 294); Міркую так: коли б мені схотілось Подати образ нашої доби У простій алегорії, — я взяв би Отой сталевий журавлиний ключ (Рильський, І, 1956, 157).
9. Висловлювати, вимовляти що-небудь. А із пекла того один образ сумний, Милий образ святої людини, У крові, подавав: — Час минеться страмний! Жди нехибно ясної години! (Граб., І, 1959, 163); За своєю звичкою Микола підсів до Катьки й тихенько, майже на вухо, подавав свої глумливі інформації (Сміл., Зустрічі, 1936, 50); Початкову ідею подав старий із довгою сивою бородою, який ледве пересував ноги (Ю. Янов., II, 1954, 29); // Підказувати, суфлірувати. Суфлер теж не міг одірвати заворожених очей од Насті,.. кивав їй, моргав з будки, поки загубив у зшитку ті слова, які мав подавати (Вас., II, 1959, 193); Суфлер почав подавати слова.. Підказування було чути аж на гальорці (Панч, На калин. мості, 1965, 37).
◊ Подава́ти (пода́ти) [свій] го́лос: а) видавати звуки, обзиватися, виявляючи себе. Телята по хлівцях, чуючи, що їх матки ревуть, мекають і подають голос, ніби просячись, щоб і їх швидше випускали (Кв.-Осн., II, 1956, 172); Він лежав якийсь час тихо, потім знову подавав голос: — Хіба мені всяка гармонія потрібна? (Мик., II, 1957, 323); — Наливайка пекли у мідному бику: уся Варшава збіглася послухати, як зареве бик, та нічого не почули — істлів, сердешний, на вугілля, а голосу не подав (Стор., І, 1957, 89); Під березою, проточуючи сніг, ожив і подав свій голос невидимий струмок (Стельмах, І, 1962, 264); б) (за кого — що) висловлюватися на захист кого-, чого-небудь, на чиюсь користь або проти когось, чогось. Коли стрічав [поет] гурти рабів німих, свій голос гучно подавав за них (Л. Укр., І, 1951, 288); Подаю свій авторський голос за участь Лілі і Оксани Ст. в моїй драмі (Л. Укр., V, 1956, 202); Я голос подаю за людськість і людину, За міста цвіт гінкий, за красний зріст села (Рильський, II, 1960, 319); Подава́ти (пода́ти) сло́во: а) погоджуватися. Кілька чоловік таких, що подали слово стояти вкупі з Зіньковим товариством, зовсім не прийшло в громаду (Гр., II, 1963, 357); б) обіцяти одружитися з ким-небудь. [Xимка:] Іване, голубе мій!.. Невже ти думаєш, я ворог твій? Нащо ж я тобі слово подавала? (Мирний, V, 1955, 245).
10. У сполуч. з багатьма іменниками, перев. дієслівного походження, називає дію, зміст якої визначається значенням відповідного іменника. Подавати раду; Знов офіцер подав команду, — і опустились дула вниз (Сос., II, 1958, 401); За пророками ж бігли ми вслід до Ваама, потім до Нініба, всім служили богам — ні один не подав ні рятунку, ні хліба (Л. Укр., І, 1951, 291); Йосипа Осокіна знали в Дніпропетровську як чесного лікаря, який завжди подасть безкорисливу допомогу (Ткач, Плем’я.., 1961, 167); // У сполуч. з ім. знак, ознаки тощо означає робити, зробити, здійснювати, здійснити, виявляти, виявити. Завзятий отаман.. все далі та далі простував, ведучи позад себе здоровенну валку десятників з дрюками, з паліччям, між котрою і не видко б було двох невеликих хлоп’ят, коли б вони не подавали ознаки про себе своїм пискливим ревом (Мирний, І, 1954, 261); Коли почало вечоріти, Тарас Потреба, що стояв біля командира, подав знак (Мик., II, 1957, 314); Наш новий знайомий, здавалося, спав мертвим сном. Він подав ознаки життя тільки вже тоді, коли той крик затих (Збан., Єдина, 1959, 92).
◊ Не подава́ти (пода́ти) ви́гляду — те саме, що Не подава́ти (пода́ти, пока́зувати, показа́ти) ви́ду (див. вид1). Хіба ж не знає вона, що тітка Докія ні-ні та й обмовляться, що вони хотіли б мати отаку проворну невістку.. Знає це й Дмитро, але, звісно, й вигляду не подає (Стельмах, II, 1962, 131); Не подава́ти (пода́ти) ви́ду див. вид1; Не подава́ти зна́ку див. знак; Подава́ти вість див. вість; Подава́ти (пода́ти) зві́стку див. зві́стка; Подава́ти (пода́ти) наді́ю (наді́ї): а) обнадіювати, давати підставу надіятися на щось. Я вам безмірно вдячний за щирість до мене, ота щирість Ваша подає мені надію й на Вашу поміч (Коцюб., III, 1956, 160); Оглянули багато розкішних квартир і навіть прицінилися до однієї, подавши господареві надію, що в кінці тижня.. візьмемо її (Досв., Вибр., 1959, 105); б) (тільки недок.) давати підставу чекати успіхів у якій-небудь галузі діяльності (про людину). Потьомкін усунув від командування севастопольською парусною ескадрою Войновича, призначивши на його місце молодого Ушакова, що подавав великі надії як флотоводець (Добр., Очак. розмир, 1965, 287); Подава́ти при́від див. при́від; Подава́ти (пода́ти) при́клад — бути, служити взірцем, зразком. Марія багатьох жінок навколо себе згуртувала, в усьому подавала приклад (Цюпа, Назустріч.., 1958, 366); [Долорес:] Ми, Анно, з тобою по́други щонайвірніші, — ти можеш все мені казать по правді. [Анна:] Спочатку ти мені подай сей приклад (Л. Укр., III, 1952, 329); І знає в дружині з нас кожен: Слова її [вожатої] певні й тверді. Як треба, в навчанні поможе І приклад подасть у труді (Бичко, Вогнище, 1959, 41).
11. наказ. сп. подава́й, подава́йте, пода́й, пода́йте і інфін. Виражає заклик або наказ віддавати кого-, що-небудь у чиєсь розпорядження. — Як же поляже кармазин [багатій], тоді дочку нам подавай, хоч лусни! (П. Куліш, Вибр., 1969, 152); Комбайн не любить «вальсів» — йому простір подавай, тоді він себе покаже (Вишня, І, 1956, 441); Людей, людей мені подайте! Я так за ними затужив! (Мак., Вибр., 1954, 368); Щорс кинувся з тендера в натовп: — Подати командира! (Довж., І, 1958, 182).
12. Надсилати, відправляти що-небудь комусь, кудись. Я прийшов до пошти надати листа. Переді мною стояв солдат.. — подавав телеграму (Хотк., І, 1966, 178); В неділю, як у мене буде більш вільного часу — напишу і подам на пошту (Коцюб., III, 1956, 177); // Повідомляти, передавати що-небудь комусь. Пес оповідає Вовкові, що чувати в селі, а Вовк Псові подає лісові новини (Фр., IV, 1950, 86); А спитай [Лілеє] лишень мого братика, чи хутко він має виїхати до Америки і чи буде ласкав хоч мені подати свою адресу? (Л. Укр., V, 1956, 346).
13. Обліковувати, записувати що-небудь. — То пан радить.. при конскрипції подавати менше худоби, ніж маємо (Фр., II, 1950, 47); // Виражати які-небудь величини у відповідних одиницях. Відстані до зір, беручи до уваги їх колосальність, звичайно подають у світлових роках або в парсеках (Астр., 1956, 103).
14. Вміщати, включати куди-небудь. Як в газеті на портреті Подали передових — Стала жінка на прикметі 1 в старих, і в молодих (С. Ол., Вибр., 1957, 112).
ПОДАВА́ТИ2, аю́, ає́ш, док., перех. Дати всім або багатьом, усе або багато чого-небудь. Отаман.. подавав вербівцям ножі і вони почали зішкрібать луску з риби (Н.-Лев., II, 1956, 222).
◊ Подава́ти сло́во — пообіцяти що-небудь один одному, усім або багатьом. Подавали [товариші] один одному слово не розлучатися, щиро гуртом за кожного обстоювати (Гр., II, 1963, 385).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 729 - 731.