ПОДА́ТЛИВИЙ, а, е.
1. Який легко, без опору піддається дії чого-небудь (про предмети). — Як зовсім свіжий рушник, то ще твердий, ..а як уже вживаний, то м’який, податливий (Март., Тв., 1954, 311); Тіло [в Софії] ще досить гнучке та пругке, по-гадючому звивисте та податливе (Гончар, Таврія, 1952, 145); Семен Микитович зробив ще крок до кручі, з-під ніг посипався податливий пісок (Коп., Вибр., 1948, 165); // Який легко піддається обробці. Майстри тесали податливу деревину (Шиян, Гроза.., 1956, 628).
2. Який легко піддається впливу (про людину); згідливий, поступливий. Громада з увагою слухала слів свого бесідника, і молодіж, податлива на все нове та несподіване, готова вже була пристати на ту раду (Фр., VI, 1951, 90); Легіні підговорювали газду.., а що се була м’яка, податлива натура, то коли б не жінка, чого доброго, і пішов би з опришками, хоч і не маючи до їх ремесла жадної охоти (Хотк., II, 1966, 166); Там, де інший заперечував би, Федя був покірний і податливий (Ткач, Жди.., 1959, 42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 735.