ПО́ДЕ́ННЯ, я, с., діал.
1. Дно. — Ніхто мене не посилав [на похорон], — відповіла [Пазя] соромливо. Достоту, як та миша під снопами, що як снопи розберуть аж до подення, то вона ховається в нору (Март., Тв., 1954, 381).
2. перен., зневажл. Декласовані елементи суспільства. — Так, я справді на дні, — думалось йому, — на дні суспільності, а отсе довкола мене що ж, як не подення суспільності (Фр., І, 1955, 275).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 739.